Псоріаз — одне з широко поширених шкірних захворювань, з якими людство зіткнулося ще в стародавні часи. Псоріаз страждали багато відомі особистості: Уїнстон Черчілль, Бенджамін Франклін, Генрі Форд, Йосип Сталін, Володимир Набоков, Брітні Спірс, Кім Кардашьян.
У XXI столітті ця проблема набула глобального масштабу. Так, у Сполучених Штатах Америки псоріаз страждає більше 3% населення, а в Скандинавських країнах — близько 11%. Зростаючий рівень захворюваності і соціальна значимість даної патології були відображені як у спеціальній резолюції асамблеї Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) про псоріазі, прийнятої в травні 2014 року, так і в глобальному звіті ВООЗ, опублікованому в 2016 році.
«Свербляче стан»
Сьогодні більшість фахівців схиляється до того, що в основі захворювання лежать імунологічні порушення, які виникають з різних причин. Добре відомо, що розвиток псоріазу пов’язано з генетичною схильністю. Виділена особлива група генів, наявність яких підвищує ризик розвитку патології. Таким чином, псоріаз може передаватися у спадок. Якщо псоріаз страждають обоє батьків, ризик його передачі становить до 75%, а при наявності захворювання у матері або батька — до 40%. Але для «запуску» захворювання у носія гена необхідно вплив провокуючих факторів, до яких відносяться інфекції, обмінні порушення, стресові фактори, токсичні впливи та інші.
При псоріазі відбувається значне прискорення (швидкість вище в 7-8 разів) ділення клітин шкіри. Новоутворені клітини відрізняються від нормальних. Велика кількість аномальних клітин і запускає запальний процес, який підтримується за рахунок особливих речовин — цитокінів.
Псоріаз може виникнути у людини будь-якого віку, в тому числі і дитини, але частіше всього початок захворювання припадає на 16-25 років. Для нього характерно хронічне прогресуюче перебіг з частими загостреннями, а починається процес найчастіше з висипань на шкірі у вигляді дрібних, величиною від шпилькової головки до зернини сочевиці, яскраво-рожевих папул, поверхня яких покривається сріблясто-білими лусочками. Поступово вони збільшуються в розмірах і можуть зливатися один з одним, формуючи більш великі вогнища ураження — бляшки. Бляшки чітко відмежовані від навколишньої здорової шкіри, мають яскраво-рожевий або червоний колір і також покриті сріблясто-білими лусочками. Висипання можуть викликати сильний свербіж (сама назва хвороби походить від давньогрецького «ψωριασις», «псориасис», яке перекладається як «свербляче стан». Нерідко уражаються шкіра волосистої частини голови (62%) і нігтьові пластини. При цьому всі прояви псоріазу, крім фізичних страждань, викликають значний психологічний дискомфорт, пацієнти соромляться свого захворювання.
Крім того, у 5-12% пацієнтів з псоріазом розвивається псоріатичний артрит — хронічний запальний процес в суглобах, особливо важка форма. Складність полягає в тому, що суглобні симптоми далеко не завжди проявляються при великих ураженнях шкіри. Суглоби можуть вражатися вже на ранніх стадіях захворювання, коли площа ураження порівняно невелика, при цьому суб’єктивних відчуттів може не бути. Саме з цієї причини діагноз «псоріатичний артрит» часто ставиться пізно, адже спочатку пацієнт звертається до лікаря-дерматолога зі скаргами на висипання на шкірі. Дерматолог звертає увагу саме на «свою» симптоматику. На прийом до ревматолога пацієнт потрапляє, як правило, значно пізніше. Результат малоутешителен: псоріатичний артрит — це хронічна біль, обмеження рухливості, а в найбільш важких випадках — інвалідизація пацієнта.
Успішне ж і своєчасно розпочате лікування призводить до зменшення розмірів бляшок або їх повному зникненню.
Лікування: від рентгена до гена
Перші зовнішні засоби для лікування псоріазу з’явилися на грнежі XVIII–XIX століть. Виготовлялися вони на основі отруйного миш’яку і застосовувалися практично до середини ХХ століття. Також лікарі пробували використовувати ртуть, з початку ХХ століття — рентгенівське випромінювання і навіть чистий радій, відкритий П’єром і Марією Кюрі (останній спосіб, на щастя, не отримав широкого розповсюдження, оскільки сама Марія досить скоро померла від апластичної анемії внаслідок високих доз опромінення). До інших — не таких радикальних — противопсориатическим засобів, що застосовувалися в той час, відносяться засоби на основі саліцилової і пирогалловой кислот, препарати з вмістом дьогтю, сірки, нафталана, солідолу і так далі. Однак науково обгрунтовані методики лікування псоріазу з’явилися порівняно недавно.
Традиційна зовнішня терапія
У 50-ті роки минулого століття були створені перші мазі на основі синтетичних ретиноїдів — речовин, які по своїй будові схожі з вітаміном А. Вони непогано зарекомендували себе у клінічній практиці, але і без побічних ефектів у вигляді підвищеної сухості, потоншання і сухість здорової шкіри не обійшлося.
Наступним кроком у боротьбі з псоріазом були гормональні лікарські засоби, глюкокортикостероїди. Ці препарати представлені у вигляді кремів і мазей для зовнішнього застосування. При загостренні захворювання часто використовуються пом’якшувальні, зволожуючі препарати з додаванням відлущуючих коштів (саліцилова чи молочна кислоти, сечовина); гормональні глюкокортикостероидные препарати або поєднання глюкокортикостероїдів і кальципотриола або глюкокортикостероїдів з кератопластическими (отшелушивающими) засобами.
Протягом тривалого часу одним з основних способів лікування псоріазу була фототерапія. Спочатку у вигляді природної сонячної інсоляції, а потім із застосуванням спеціальних ламп, генеруючих тільки промені певного спектру і з певною довжиною хвилі. Часто при псоріазі ультрафіолетове випромінювання комбінується з прийомом спеціальних ліків, фотосенсибілізаторів, що підсилюють ефект сонячного впливу. Результати лікування зазвичай задовільні, але при передозуванні УФ-променів не виключені опіки, а з часом може підвищуватися ймовірність розвитку новоутворень шкіри (меланома, базальноклітинний рак шкіри, плоскоклітинний рак шкіри).
Всі ці методи лікування псоріазу приносять пацієнту більшу або меншу полегшення: зменшення площі бляшок, інтенсивності свербежу. Як правило, вони застосовуються на початковій стадії захворювання, коли площа шкірних бляшок не перевищує 10% від загальної площі шкіри. Але, на жаль, всі вони не роблять впливу на саму причину захворювання — імунні порушення.
Системна терапія
Ще в ХХ столітті були зроблені перші спроби впливати на псоріаз зсередини. Для цієї мети спочатку використовувалися новітні на той момент глюкокортикостероїди у формі таблеток та ін’єкцій. Їм на зміну в 70-ті роки минулого століття прийшли препарати класу імуносупресорів. Порівняно з традиційними засобами для зовнішнього застосування вони надавали більш виражену дію, але їх прийом також був пов’язаний з ризиком розвитку різних побічних ефектів з боку серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту та інших.
Великим кроком вперед у лікуванні псоріазу стало відкриття на початку 2000-х років новітніх генно-інженерних біологічних препаратів, які вибірково блокують ключові ланки запалення. Вводяться підшкірно або внутрішньовенно, відразу потрапляють у кров і швидко надають свою дію. Сьогодні для лікування середньотяжкого, важкого псоріазу та псоріатичного артриту застосовують дві групи цих препаратів: інгібітори (блокатори) фактора некрозу пухлини альфа і інгібітори (блокатори) інших речовин, що підтримують запалення, — інтерлейкінів. Але у цієї «медалі» є і зворотна сторона. Поряд з високою швидкістю настання ефекту частішають побічні реакції. Наприклад, підвищується ризик виникнення інфекційних та інших захворювань. Тому перед початком лікування і регулярно в процесі терапії обов’язково проводиться ретельне обстеження пацієнтів для виключення можливих супутніх захворювань, зокрема туберкульозу (проводиться рентгенографія, проба Манту та ін). Крім того, терапія генно-інженерними біологічними препаратами дуже недешево, а це важливо з урахуванням того, що чекає тривале лікування.
Останнім відкриттям у цій області став таргетный (від англ. target — «мета») синтетичний базисний протизапальний таблетований препарат. В основі його дії так звані малі молекули. Цю назву вони отримали тому, що завдяки малій молекулярній масі діють внутрішньоклітинно — досі так глибоко не проникав жоден препарат! Особливістю їх дії є здатність блокувати речовини, що викликають імунні запалення. Сьогодні вважається, що саме вони відіграють важливу роль у виникненні та розвитку псоріазу та псоріатичного артриту. Важливо, що «малі молекули» оцінили не тільки лікарі, але і самі пацієнти, які відзначали поліпшення свого стану.
Час діяти!
Говорити про повну перемогу над псоріазом можна буде лише тоді, коли можливості генної інженерії будуть на такому рівні, що навчаться «виправляти» гени — адже, як ми пам’ятаємо, захворювання найчастіше передається спадковим шляхом. Але вже сьогодні можна взяти псоріаз під контроль і домогтися стійкої ремісії — жити без шкірних і суглобових проявів. Для цього потрібно при перших же підозрах на наявність захворювання звернутися до лікаря, суворо дотримувати всі рекомендації спеціаліста.
Крім того, пацієнтові з псоріазом необхідно:
- виключити з раціону спиртні напої, прянощі, копчені, мариновані, консервовані продукти;
- уникати навіть мінімальних травм шкіри: виключити відвідування лазні, сауни, використання жорсткої мочалки;
- використовувати спеціально підібрані засоби догляду за шкірою, в тому числі мило, гель для душу, шампунь;
- намагатися уникати тривалого перебування на сонці, впливу прямих сонячних променів.
І останнє. Пам’ятайте: нерідко терапія псоріазу та псоріатичного артриту малоефективна не тому, що не працює той чи інший препарат. На перший план виходить людський фактор: лікування будь-яких хронічних захворювань вимагає тривалого часу і залученості в процес самого пацієнта. Але багато хочуть швидкого ефекту, перестають дотримуватися рекомендації лікуючого лікаря і в підсумку замість довгоочікуваного полегшення отримують загострення захворювання. Сьогодні в арсеналі лікарів і пацієнтів з’явилися принципово нові можливості — про це варто знати всім, хто зіткнувся з проблемою неефективності лікування або побічних дій препаратів. Можливо, боротьба за чисту шкіру і високу якість життя починається саме зараз!
